Сьогодні ми згадуємо вхід Господній у Єрусалим. Саме в цей день близько двох тисяч років тому Велике Місто зустрічало Христа. Саме в цей день кричали: «Осанна!», визнаючи в бідному теслі Бога. Це цього дня в далекому минулому з’явився шанс по-справжньому пізнати справжнього Спасителя. Але це тільки цього дня Його возвеличують як Царя, як Месію. Раніше, ніж мине тиждень, ті самі люди кричатимуть: «Розіпни Його!»
У ці дні ми навіть через два тисячоліття переживаємо ті ж самі події, умовно беручи в руки вайї («гілки») для зустрічі Христа. Але так само, як і колись, у передпасхальний тиждень ми отримуємо шанс не розминутися в цьому житті з Богом, відкрити своє серце для Нього, щоб не уподібнитися тим, хто згодом розпинатиме і кидатиме каміння у Месію. У нас попереду ще цілих сім днів, щоб зупинитись і, в разі потреби, розвернути своє життя на сто вісімдесят градусів, щоб спрямувати ходу до Нього і до Небесного Єрусалиму.
Сьогодні веселімось, адже ми знаємо, що Бог наближається до нас. Але не забудьмо завтра омити свою душу слізьми, щоб очистити її від гріха, адже Він іде на страждання заради нас. Він наближається, щоб померти і воскреснути, щоб прийняти чашу страждань і згодом подарувати світло кожному з нас, подарувати вічність.
«Ликуй від радості … се Цар твій гряде, праведний і спасаючий»
Олеся Дученко
(215)
