«Душа за своєю природою – християнка», – так писав ранньохристиянський філософ Тертулліан. Саме тому вона прагне любові, милосердя, довготерпіння і віри. На жаль, у повсякденному житті ми не завжди маємо можливість задовольнити такі прості і водночас складні християнські духовні потреби через суєту, побут і тимчасові цінності людського життя. І душа наша починає томитися, без причини – плакати, чекати чогось, адже прагне отого світла, яке дарує жива віра і Господь. І піти за тим душевним покликом, залишити хоча б тимчасово щоденну метушню і пізнати Бога у дивах Його дає можливість паломництво.
З благословення благочинного Здолбунівського району протоієрея Юрія Шевчука і стараннями та трудами протоієрея Рустіка Мельничука було організовано паломницьку поїдку до святинь Одещини. Вирушили в дорогу ще звечора, і за традицією перед подорожжю було відслужено молебень.
Паломництво в Одесі було розпочате зі Спасо-Преображенського кафедрального собору, у якому знаходяться копії чудотворних ікон Божої Матері Касперовської, Іверської, також мощі святителя Інокентія, на честь якого названий нижній храм.
Після Літургії паломникам була проведена екскурсія по храму, з якої дізналися про довгу і складну історію його існування. До речі, у відновленні собору після зруйнування важливу роль відіграв відомий науковець і лікар Володимир Філатов.
У центрі Одеси, неподалік залізничного вокзалу, серед міського шуму і метушні знаходиться тихий і по-особливому величний Пантелеймонівський собор – подвір’я Афонського монастиря. Він – як спокійна гавань серед мирської суєти. Саме тут знаходиться рака з мощами святого Пантелеймона, копія чудотворної Ченстоховської ікони Божої Матері, яка вже неодноразово мироточила в цьому храмі і перед якою також змогли помолитися паломники.
Багате місто Одеса православними святинями. Однією з них є Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир, при якому діє Будинок милосердя для немічних. Незвичайним був візит сюди, адже, окрім святинь, паломники відвідали експозиція музею “Православна Одеса”. Інокиня, яка проводила екскурсію, із особливим трепетом говорила і про святині, і про те, що потрібно найбільше цінувати час, якого у нас так мало.
Наступного дня паломницька дорога пролягла до невеликого села Кулевча, що також на Одещині, дорогою до якого заїхали для окунання на джерело, назване на честь великомученика Іоанна Сочавського (Білгород-Дністровський район).
У селі Кулевче нещодавно прославлена Казанська ікона Божої Матері, біля якої за склом без води і доступу повітря своїм життям живуть лілії, щороку розцвітаючи на свято Трійці. Диво, явлене Господом, доводить, що у Нього немає нічого неможливого. І справді, уже є тисячі свідчень чудесних зцілень, які відбулися з волі Божої і по вірі людській перед цією святою іконою.
Дивожний храм у Кулевчі, адже багато святинь явлено тут: і мироточиве розп’яття Христа (Голгофський хрест), яке декілька років ще й “плаче” кров’ю, і кровоточива копія Іверської ікони Богоматері, і відбиток на склі ікони святих Георгія Побідоносця і святого цілителя Пантелеймона. Є у храмі ще й ікона-“мучениця”, “ранена” радянськими солдатами, які на ній тренували своє вміння стріляти .
Повертаючись назад до Одеси на ночівлю, паломники відвідали ще один незвичайний храм у селі Шабо – Свято-Миколаївський. У нього теж непроста історія, адже навіть зараз він відновлюється після пожежі. Є в ній дві святині – ікона Божої Матері “Скоропослушниця” і кровоточивий образ “Бичування (Катування) Спасителя”, на якому ще й зараз в кутку ікони цілі згустки запеченої крові.
Третього дня поїздки майже усі паломники приступили до Таїнства Сповіді і Причастя у храмі, названому на честь святого Серафима Саровського, при Свято-Іверському чоловічому монастирі.
У цьому монастирі знаходиться ікона Божої Матері “Іверська”, яку нарекли Портаітиссою, що означає “Вратарниця”.
Далі дорога пролягла до Свято-Успенського патріаршого чоловічого монастиря міста Одеси.
Тут було прочитано акафіст преподобному Кукші і звершено заупокійну літію на могилці схіархімандрита Іони, який також володів даром зцілення за молитвами до Господа.
За Божим промислом довелося паломникам побувати і в монастирі поблизу Одеси, який знаходиться у селі Білка і названий на честь ікони Богоматері “Всіх скорботних радість”. З надзвичайним теплом нас тут зустріли насельниці монастиря, а ігуменя Єлизавета сама розповіла незвичайну історію заснування обителі. Тут же паломникам для поклоніння священик із вівтаря виніс хрест із часточкою Хреста Господнього із Єрусалиму.
Із променями призахідного сонця паломницька дорога пролягла додому.
Душа таки за природою своєю християнка. Що ж це означає? Це означає, що тягнеться вона до Бога, шукаючи Його і потребуючи, як людина повітря, щохвилини. Як спрагла людина прагне води, так наша душа прагне віри і того світла і тепла, яке дає нам Господь. Не даваймо ж нашій душі померти від відсутності у нашому житті віри і милосердя. Шукаймо Бога у дивах Його, які являються нам і зараз, лише їх потрібно побачити і повірити в них. А таку можливість дає у тому ж числі і паломництво, яке хай і на декілька днів виводить усіх подорожніх із такої звичної зони комфорту, але зате дає шанс побачити Творця у всій милості Його. Не даймо нашій душі померти…
P.S. … А квіти біля ікони Богородиці в Кулевчі вже утворили цибулинки, щоб продовжити життя далі…
Олеся Дученко
(2012)
