У дні Великого посту, коли в душі віруючої людини виникає особливий, покаянний настрій, виникає потреба наблизитися до святих місць, відзначених присутністю Божої Руки. Ми звершуємо в такий час паломництва, щоб духовно обновитися, відчути дотик Божої благодаті, змінитися і цю благу переміну принести у своє буденне життя і життя своїх близьких.
Ось уже вкотре з благословення благочинного Здолбунівського району протоієрея Юрія Шевчука відбулася триденна паломницька поїздка монастирями Буковини, яку організував протоієрей Рустік Мельничук
Господь рясно благословив Буковинський край важливими для православних християн місцями, освятив цілющими джерелами. У перший день паломницької подорожі ми поклонилися православним святиням Тернопільщини. Усі помолилися перед мощами святих угодників Божих Іова та Амфілохія, приклалися до Стопи Пресвятої Богородиці та до ікони Матері Божої у Свято-Успенської Почаєвській лаврі, відслужили заупокійну літію біля каплички на могилі священомученика ієрея Петра. Також долучилися до літургії у Тернопільському кафедральному соборі святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії .
Залишивши Тернопіль, наша група попрямувала до Буковини, а саме до одного з її найбільших християнських паломницьких центрів – Свято-Вознесенського монастиря у Банченах.
Долаючи неблизький шлях до Банчен, паломники неодмінно відвідують Свято-Успенський чоловічий монастир села Кулівці. Братія старовинного монастиря завжди привітно відкриває свої двері подорожнім, тому і нас не оминула їх гостинність. Ушанувавши поклонами місцеві святині (чудотворну ікону Божої Матері Грузинської, кровоточивий Державинський образ Спасителя, чудотворну ікону Божої Матері Елеуса та ікону святого Серафима Саровського), наші паломники пішли в цілющі купальні, а згодом підкріпили свої сили за монастирською трапезою .
На заході першого дня нашої подорожі ми дісталися стін Свято-Вознесенського монастиря. Банчени посміхнулися нам ще здалеку, адже монастир збудований на горі, і його величні золоті куполи було видно навіть з дороги. Храми монастиря теж мають свої святині: частину Животворного Древа Хреста Господнього, святі мощі преподобного Серафима Саровського, святої великомучениці Варвари та інших святих. Та головне, за чим варто сюди їхати, – це навчитися того, як може і повинна втілюватися в реальному житті одна з найважливіших Божих заповідей: ставитися до ближнього свого так, як би хотілося, щоб ставилися інші до нас. Щоденна турбота не лише про дітей-сиріт та дітей-інвалідів, що живуть під опікою монастиря, а й про нас, паломників, є найпереконливішим доказом небесної Любові, яку можна побачити і тут, на землі.
Частина другого дня була присвячена відвідуванню святинь, що знаходяться неподалік Банчен. Ми побували у монастирі Святої Ксенії Петербурзької, у жіночому монастирі села Бояни відслужили акафіст перед чудотворною сльозоточивою іконою Божої Матері Боянською. Опісля вирушили до Чернівців, віддали шану святиням Свято-Духівського кафедрального собору та Введенського жіночого монастиря.
Під вечір знову повернулися до Банчен: на нас чекала найважливіша частина нашої поїздки – вечірнє та нічне Богослужіння, сповідь та причастя Христових Таїн.
Важко переоцінити те, що відбувається з паломником, який прибуває сюди з найкращими християнськими прагненнями. Піднесення, сльози покаяння, подив від всеохоплюючої зовнішньої гармонії, румунські піснеспіви та старославянські тексти – усе це дивним чином сплітається в єдину молитву до нашого Творця.
Досі відлунюють у серці такі доречні і втішні слова проповіді владики Логніна: «Миленькі мої! Дякую, що так здалеку їдете до нас. … Діти Божі, на нас чекає Царство Небесне, де не буде різних мов і національностей, а буде лише одна мова, зрозуміла для всіх – мова ангельська, і лише один народ – народ Божий… Живіть дружно, підтримуйте один одного! Не бійтеся життєвих випробувань і пам’ятайте: усе минає, але Слава Божа буде вічна…. »
Трохи перепочивши після нічної Літургії, ми знову пройшлися територією монастиря. Один з найстаріших насельників монастиря влаштував нашим паломникам оглядову екскурсію. У кінці екскурсії старець щиро попросив нас: «Привезіть мені фото, яке щойно зі мною зробили». Обов’язково привеземо, отче!
Третього дня, попрощавшись з Банченами, наша дружня група вирушила додому. На зворотньому шляху Господь покликав нас ще у два місця – жіночий монастир Святої Анни та Свято-Іоанно-Богословський чоловічий монастир села Хрещатик.
Монастир Святої Анни володіє унікальною старовинною іконою «Господь Вседержитель», знаходиться теж на горі; багато років існує тут традиція проходити крутий підйом до монастиря на колінах та з молитвою на вустах. Віруючі стверджують, що під час сходження на гору на колінах можна вимолити у Бога прощення, здоров’я для себе та близьких. Спробували і ми понести невеличкий подвиг і подолали навколішки частину шляху до монастиря.
Хрещатицький монастир – останній пункт нашої поїздки .Це рідкісне, благодатне місце, що поєднало в собі форми схилів Дністра та церковних будівель. Три роки поспіль тут подвизався преподобний Кукша Одеський; він дуже любив Іоаннівську обитель і вважав її своєю другою домівкою.
Окрім поклонінь святиням, паломники також омилися у чудодійних водах джерел монастиря.
Стомлені та щасливі поверталися додому… За вікном автобуса пропливали рідні краєвиди, а в думках наших панувала вдячність Богу та, звичайно, о. Рустіку за прекрасні дні, проведені на Буковині.
… Поїздка була неповторна, незабутня. Але найголовніше те, що вона була побудована так, що серце та душа сповнилися теплом, світлом, Божим Благословінням. І хочеться знову і знову в паломництво. Спаси Вас Господи!
… У житті обов’язково мають бути паузи. Такі дні , коли душа падає на коліна і шепоче одну молитву: «Прости мені, милосердний Боже». Коли серце стримує і приглушує свій ритм, щоб не сполохнути тієї хвилини, коли Божа милість огорне всю твою неміч своєю любов’ю. Таке враження, що ми побували не просто в паломницькій поїздці, а в гостях у самого Бога. Щиро дякую за організацію о. Рустіку!
… Ця поїздка була незабутня . І змусила задуматися , що є насправді важливо. За ці три дні, які пролетіли дуже швидко, додалося стільки сил. Божа благодать наповнювала наші серця любов’ю, спокоєм і радістю.
… Я не можу висловити те, що відчуваю. І розповідаючи всім про цю поїздку, неодмінно пораджу, щоб поїхали і відчули ту благодать, яку в наш час в нашому повсякденному житті важко відчути! Дякую Вам о. Рустік за все, Божого благословіння Вам!
… Такі речі змінюють наше серце, я знайшла відповіді…. Багато емоцій- мало слів…
Храни Вас Бог ! І нас усіх!
Лариса Грушко
(554)
