Бог існує всюди: Він у сході сонця, у співі птахів, у стрімкому потічку і в подиху вітру. Але є місця, де присутність Бога відчувається особливо близько – це монастирські обителі. З благословіння благочинного прот. Юрія Шевчука було організовано поїздку монастирями Закарпаття, яку очолив прот. Рустік Мельничук. Три дні тривала паломницька поїздка. Три дні молитви. Три дні відсутності суєти. Три дні душі кожного паломника торкалася Божа благодать.
День перший: Зустріч
Упродовж усього життя людина має багато зустрічей. Але є такі, які дають можливість впустити Бога в своє серце, у своє життя. І так відбувається зустріч із дивом.
Із ранковими променями сонця розпочалося наше паломництво Закарпаттям із Свято-Трійце-Кирило-Мефодіївського монастиря міста Сваляви. Тут усюди тиша і молитва, так що навіть маленькі папуги, боячись порушити цю всюдисущу одухотвореність, щебечуть упівголоса. Дивні діла Твої, Господи…
Наступним нас зустрів Красногірський монастир на честь Всіх святих. Саме тут знаходиться ікона, яка повторює диво ікони Божої Матері з Кулевчі: тут також щороку без води і грунту, без доступу повітря зацвітають сухі лілії до свята Трійці. “Ні води, ні землі – нічого… Тільки молитва”. І творить Богородиця дива…
Опісля був Мукачівський Свято-Миколаївський монастир – один з найдревніших в Україні. Тут знаходяться ікона Божої Матері “Скоропослушниця”, Іверська ікона, привезена з гори Афон, і рака з частинкою мощей преподобного Мойсея Угрина.
… І твориться тиха молитва. Лише стара липа в дворі шепоче листям, намагаючись розповісти про ті зустрічі людей з Богом, свідком яких вона була ще з дуже далеких часів. І ще так нахабно пахне духмяний трав’яний чай, запрошуючи на гостину.
Далі паломництво продовжилося у Свято-Миколаївському монастирі села Іза, де знаходяться мощі преподобного Олексія Карпаторуського, і в селі Нанково, де явилася Нанківська ікона Божої Матері. До речі, народні перекази говорять, що саме з перевезенням цього образу Богоматері і пов’язане виникнення Долини нарцисів.
А далі нас гостинно зустрічав Грушівський Свято-Михайлівський монастир, де, стомлені тілесно, але бадьорі духом, ми залишилися на ночівлю.
День другий: Диво
У нашому сучасному житті, сповненому турботами і швидкістю, здається, зовсім немає місця диву. Але насправді це тільки здається. Адже варто хоча б трохи сповільнити темп, і ми побачимо, що диво зовсім поруч. І навіть не йдеться про схід-захід сонця, про народження дитини чи просто про квіти, які розцвітають – усе це нами зараз сприймається як банальність чи звичайна буденність (хоча вже ці явища можна віднести до розділу про очевидне-неймовірне). Ні, диво поруч, його ми можемо побачити, коли в душі живе Господь. А ви знаєте, коли до вашої душі торкається Бог? Тоді, коли ви зробите хоча б півкроку назустріч.
Ранок другого дня розпочався з Літургії у Грушівському монастирі, після якої паломницька путь повела в гірський монастир, названий на честь святого Георгія у селі Крива. Кам’янистий шлях вгору – непросте випробування, але варте того, щоб поклонитися святиням, які знаходяться в цьому монастирі: це плащаниця Спасителя, яка оновилась і сльозоточила, це чудотворний список ікони “Всецариця” та Георгіївська ікона Божої Матері із сонмом святих, і часточки мощей святого Гергія Побідоносця і святої великомучениці Варвари. А ще тут, на горі, знаходиться цілюще джерело, води якого лікують від онкозахворювань.
Незвичайним буянням зелені і виноградним ароматом зустрів паломників ще один з найдавніших монастирів Закарпаття – Свято-Успенський, на території якого знаходиться джерело з лікувальною водою. І хоча насельниць тут живе небагато, але в кожній квіточці, у кожному викладеному камінчику відчувається турбота і любов до всього, що створене Господом.
Одним із найбільш відомих новопрославлених святих є Іов Угольський. У селі Мала Уголька є монастир, у якому знаходяться мощі преподобного. Зараз багато людей приходять з проханнями до святого, адже він є одним із найбільших скоропослушників у молитвах. Про нього при канонізації сказано: “Життя старця Іова є свідченням того, що смертний чоловік, завдяки своєму смиренному служінні Богу, може вознестись до святості. На його прикладі кожен християнин повинен прокладати свій шлях до спасіння”.
Уздовж українсько-румунського кордону тягнеться невелике село Бедевля, у якому знаходиться Іоанно-Предтеченський монастир. Хоча він ще тільки відновлюєься, але вже відомий своїми чудотворними іконами “Почаївська”, “Всіх скорботних Радість”, св. мч. Трифона, Іоанна Хрестителя зі святими мощами. Саме тут подорожні змогли побачити ікону Хрещення Спасителя, яка дивним чином проявилася на полотні.
Наближався до завершення другий день паломництва. І наостанок шлях проліг до незвичайного місця – храму Всіх святих у селі Біла Церква, де відроджується монастирське життя. Молитва, простота, щирість і любов – ось що характеризує цю обитель.
Перше, що зустрічає подорожніх -це дзвони біля входу в храм. А ще є дзвони (сказати, що великі – це нічого не сказати), які знаходяться на пагорбі і мають незвичайнє звучання, яке лине на навколишні території і покриває все своїм могутнім переливом.
Поки насельниками є лише 3 монахи. І хоча ще тривають будівельні роботи, навкруги – охайність і лад, навіть квітничок перед храмом вітає гостей.
Тут вражає все. Але найбільше – любов і щирість. Кожного паломника при вході в храм зустрічав і благословив архімандрит Венедикт. Навіть суп на трапезу приготував він сам.
Тут вражає все. Навіть сонце, здавалося, ніяк не хотіло прощатися і довше затрималося на цій стороні видноколу. Бо тут панувала любов. Бо любов – це і є диво.
День третій: Літургія.
Третього дня зранку відбулося основне дійство всієї паломницької поїздки: усі приступили до Таїнства сповіді і причастилися Святих Христових Таїн. Цього дня ми попрощались з Грушівською обителлю, де нас прихистили, і кожен для себе підбивав підсумки, осмислював побачене, почуте і те, що торкнулося душі.
Зустріч з Богом і з дивом у всіх відбувається по-різному. І дай, Боже, щоб усі ми по-справжньому відчули присутність Господа в нашому житті. Учімося помічати диво, відчувати його, бо навіть просто добро і любов – це вже диво, адже якщо ми маємо ці почуття, то значить, живемо по-справжньому, а не існуємо, а значить, зустріч з Богом відбулася, тому що Бог – це і є Любов.
P.S. І хай Господь благословить прот. Рустіка за його труди в паломницькій поїздці.
О. Дученко
(1092)
