Паломництво, мандрівка до святині є ніби фізичним втіленням духовного шляху і руху. Її суть завжди одна – ми залишаємо все і вирушаємо в дорогу. Полишаємо все звичне і зрозуміле нам, щоденне й буденне, виправдане нашими потребами й цілями, все, що вимагає від нас багатьох зусиль, уваги й часу, і починаємо рухатися з однією особливою метою — щоб поклонитися Богові на особливому місці Його об’явлення, яке називають святим місцем.
ВІД ЗАХОДУ ДО СХОДУ
У кожної людини в житті наступає момент, коди хочеться втекти далеко-далеко. Від людей, від проблем від надокучливого шуму буття. Усамітнитися, подумати про речі далекі від побуту, насолодитися спокоєм, в тиші помолитися, розповісти Богу про свої біди та попросити допомоги.
В Україні є багато місць з такою благодаттю, ніби сам Господь доторкнувся до них своєю рукою. Туди хочеться повертатися знову і знову. Не потрібно далеко їх шукати, адже наша земля обдарована великою кількістю святинь – приголомшливої краси храми, церкви та монастирі із чудотворними іконами, цілющі святі джерела.
Ось маленька їх частина, де Господь та Матінка Божа сподобили нас побувати під час паломницької поїздки святинями Центральної та Східної України.
Отож, день перший: Мгарський Спасо-Пребраженський монастир – Серце Полтавщини. Зазвичай монастирі будують на підвищених місцевостях та віддалено від людських поселень. І Мгарський монастир не є винятком. Тому після відвідання цієї святині паломник отримує неймовірний заряд енергії та насолоди красою і спокоєм.
У дворі монастиря знаходиться ікона Константинопольського патріарха Афанасія, яка дуже шанується в монастирі. Територія монастиря встелена різноманіми квітами, декоративними кущиками та альтанками. Значне місце займає монастирський пташник з орлами, совами, беркутами та попугайчиками. Вільно гуляють по території павичі, індики, качки.
Недалеко від Мгарського монастиря розташований скит, який зустрів нас спокоєм, зеленим килимом доріжок та дерев, величчю церкви на честь Благовіщення Пресвятої Богоридиці. Цікавим є той факт, що на території монастиря проходили зйомки фільму «Весілля в Малинівці».
Другим храмом, де ми побували, був Храм Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії у м. Полтаві. Приємним є те, що настоятель обителі, який радо нас зустрів, є вихідцем з нашої місцевості. У храмі вшановується ікона Почаївської Божої Матері. Велика увага приділяється в храмі вихованню дітей та підлітків, що є так важливо в умовах сьогодення. Молитва, яка возноситься в цій церкві, здатна заспокоїти і дати надію.
Наша подорож продовжувалася, і ми відвідали Хрестовоздвиженський монастир, розташований на околицях міста Полтави. Головна споруда монастиря – Собор Воздвиження Христового, другий монастирський храм – Троїцька церква. Значне місце в монастирі займає надбрамна дзвінниця заввишки 47 м, звідки видніється Полтава та її околоці.
Із заходом сонця ми дісталися берегу Сіверського Дінця. Перед нами, на крейдяних скелях, зарослих мальовничим лісом, постало диво на донецьких горах. Уже яке століття поспіль його прикрашає монастирський ансамбль, який із 2004 року удостоєний статусу Лаври. Білі гори, зриті печерами пустельників, над околицями на кілометри розноситься мелодійний передзвін. Святогір’я… Дійсно, щось непідвладне людині, якась вища сила вбачається у цих пейзажах. Наші предки тонко відчували цю грань — єдності людського і божественного – і молилися Творцеві в місцях, здавна відомих особливою силою.
Відбиток божества, дзеркальний
Із сотень літ, із тисяч свіч,
Із молитов твій світ реальний –
І щем і спів, і сльози з віч.
Туман п’янкий медово- сизий
Торкнеться ніжно куполів
І зодягне в чарівні ризи –
У спів вітрів, як ти хотів.
Заляжуть гордо у дзвіниці –
Пробитий шлях твоїх віків,
Розплющить рай свої зіниці,
У сяйві свіч та корогвів.
Твій день святий, такий, шовковий:
І ніч і зорі – й плескіт трав.
О Лавро Божа! Загадковість
Із сотень літ – чудних заграв…
Після таких слів, важко щось добавити від себе..
Що знаходиш, приїжджаючи сюди? Умиротворення, спокій, душевну радість, Божу благодать. Допомагають щирі молитви біля ікон, у тому числі й біля Чудотворної Святогірської ікони Божої Матері, біля мощей преподобного Іоанна Затворника, преподобних отців Святогірських. Передзвін на п’яти монастирських дзвіницях, який чути на десятки кілометрів навколо, бажання усамітненої молитви кличуть паломників із багатьох міст і сіл на сповідь та причастя Святих Христових тайн. І ми були серед них…
Під монастирем знаходяться таємничі печерні ходи, довжиною близько кілометра, з каплицями, усипальницями, келіями, крім них в монастирі зберігається чудотворний образ Божої Матері Святогірської. Храми Лаври: Успенський собор, Покровський храм, Миколаївський храм на Святий скелі, Печерна церква Різдва Іоанна Предтечі, Печерний храм преподобного Олексія, чоловіка Божого, Печерний храм преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських, Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Храм преподобних отців, у подвигу просіяли, храм святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. А чого вартує зустріч з Митрополитом Святогірським Арсенієм… Ця людина, справді обрана Богом.
Того ж дня ми відвідали один із скитів Святогірської лаври, а саме скит Всіх Святих. Храм скита спроектований самим Митрополитом Святогірським Арсенієм, а деревину на храм пожертвував громадянин Нігерії. На дзвіниці храму зібрані дзвони, зняті з багатьох церков у період радянської влади.
По дорозі додому, а це третій день нашої поїздки, ми побували на ще на одному скиту Святогірської Лаври в селі Богородичному, де спочатку замироточила, а згодом і закровоточила ікона Божої Матері «Одигітрія». Великі та дивні діла твої, Господи…
Заключним акордом нашого паломництва був Благовіщенський Собор у м. Харкові. Це один із найкрасивіших монументальних храмів України. Він вразив нас своїми розмірами та виглядом. Тут зберігаються чудотворні мощі святителя Афанасія Сидячого, святого Мелентія і священномученика Олександра, а також чудотворна Озерянська ікона. Укотре подумавши про життя, його цінності, приклонившись, помолившись та попросивши благословення ми повернулися додому.
Із певністю можна сказати, що той, хто вирушив у мандрівку до святині, ніколи не повертався додому порожнім. Завжди, незважаючи на безліч варіацій людських почуттів і переживань, свідчення однакові в головному – паломництво змінює серце, змінює життя, тому що в ньому не тільки ми прямуємо до Бога, але й Сам Господь виходить нам назустріч, як добрий батько з відомої Христової притчі спішить назустріч своєму блудному синові – з радісними обіймами, простягаючи своїй загубленій дитині всі свої скарби і спадок: «Усе моє – твоє!»
Хочеться подякувати о. Рустіку за організацію поїздки та ті неймовірні емоції та благодать, які ми відчули, перебуваючи у святих місцях. Спаси Вас Господи, батюшка, за Ваші труди! Щиро віримо, що Господь Бог і Матінка Божа сподоблять нас на нові мандрівки до святих місць..
Слава Богу за все.
Марія Харук
(345)
