Кінець літа. І знову у повітрі витає ледь вловимий аромат осені, хоча ще вдень спека ніяк не бажає здавати свої позиції. У небі – невимовна блакить і особлива тиша, що відчувається навіть крізь гамір міста. А це означає, що прийшло особливе свято – Успіння Пресвятої Богородиці, або, як у народі називають, Богородична Пасха.
Дві тисячі років тому знову відбулася зустріч Матері із Сином: сам Цар Слави, сам Христос, осяяний невимовним світлом, зійшов, щоб забрати Свою Матір до Небесної обителі, щоб стала вона Царицею Небесною і молитвенницею за душі наші.
І Матір Світла стала Матір’ю всього людства: “Радійте, я з вами в усі дні!”
“РАДУЙСЯ, ОБРАДУВАНА, В УСПІННІ ТВОЄМУ НАС НЕ ЗАЛИШАЄШ ТИ…”
(137)
