Кінець літа. Прохолодний вечір змінює спекотний день і тихо опускає на землю серпанок. У повітрі тонкою струною бринить дим, а небо відмежовує землю густою блакиттю і знаменує про одне з дванадцяти найбільших православних свят – Успіння Богородиці.
Близько двох тисяч років тому цього дня в домі улюбленого Ісусового учня Іоанна Богослова було людно: зібрались усі апостоли, щоб провести Матір Божу у Царство Небесне. Тихо горіли свічі і панувала благоговійна тиша. Учні Христові молились. Молилась і Богородиця в очікуванні зустрічі зі своїм Сином. І раптом засяяло невимовне світло – це сам Цар Слави, сам Христос зійшов, щоб забрати Свою Матір до Небесної обителі, спочатку тільки непорочну душу, а згодом і тілесно, щоб стала вона Царицею Небесною і молитвенницею за душі наші.
І Матір Світла стала Матір’ю всього людства. «Радуйтесь! Я з вами – у всі дні». Так, Вона завжди з нами, у радості і в печалі, у хвилини розпачу і зневіри, навіть у той час, коли ніхто вже не в змозі буде нам допомогти.
Її молитвами стоїть світ, Вона – Єдина Надія у безнадії, Вона – наш Міст до Небесного Царства. А свято Успіння нам доводить, що смерть тілесна для людини – це ще не кінець, це лише перехідний місток до Вічності. А от якою буде та вічність для нас – про це скаже життєвий шлях кожного.
“В Рождестве девство сохранила еси, во успении мира не оставила еси, Богородице, преставилася еси к животу, Мати сущи Живота: и молитвами Твоими избавляеши от смерти душы наша”
О. Дученко
(171)
