Чи буває радості забагато? Звичайно, ні. Особливо якщо це радість пасхальна. У дні великодньої седмиці по-іншому сприймається світ, адже ми, ніби два тисячоліття тому, духовно переносимося в ті дні, коли воскрес Христос, і разом з Марією Магдалиною та Його учнями стаємо свідками найбільшого дива у світі і найвизначнішої перемоги життя над смертю.
А знаєте, хто найбільш щиро радіє святу Воскресіння? Так, це діти. Це вони, чисті серцем і відверті, з непідробними емоціями і без крапельки хитрості, просто і по-дитячому щиро прославляють воскресіння Христа. Це їхні душі, ще непорочні від гріха, по-справжньому відчувають присутність Бога тут, на землі. Це ті діти, яких так любив Ісус ще живучи серед людей і закликаючи приводити їх до Господа. Нам, дорослим, є чому в них повчитися. Саме тому так багато радісної дитячості другого дня Пасхи. «Будьте, як діти…» Так, будьмо, як діти, і будьмо дітьми Божими.
Другого дня Великодня у Свято-Тетянинському храмі після завершення Божественної Літургії відбулася хресна хода навколо храму, було відслужено молебень, після якого всі присутні розділили пасхальну радість разом з учнями недільної школи, послухавши від них привітання зі святом Воскресіння. Ну, а на завершення дійства – подарунки до свята і «літаючі» крашанки від настоятеля.
А ще радість треба вміти дарувати і не забувати про тих, хто в такі дні її потребує більше від інших. Тому традиційно учні недільної школи на чолі зі своїми вчителями понесли пасхальні гостинці і, звичайно ж, усмішки тим, хто мешкає в будинку-інтернаті для людей похилого віку.
…Так, радості забагато не буває. Але як важливо самому навчитися відчувати ту радість, щоб вона хоча б на день (чи навіть мить) таки торкнулася наших сердець. І не забуваймо й самі про вміння ділитися нею і дарувати її ближнім, адже в житті спрацьовує особливий принцип радості: чим більше ти нею ділишся, тим більше її отримуєш. Пам’ятаймо завжди про таку елементарну християнську математику!
Олеся Дученко
(647)
