Життя православного християнина має багато граней. І однією з них є паломництво. Дивлячись на убранство храмів, споглядаючи теплий вогонь лампад, приклоняючись перед святинями, людина налаштовує себе, свої відчуття на більш піднесений лад, на сприйняття духовного світу. З благословення благочинного Здолбунівського району протоієрея Юрія Шевчука і стараннями протоієрея Рустіка Мельничука від Свято-Казанської парафії 28-30 червня було організовано паломницьку поїздку монастирями Буковини.
На світанку першого дня у Свято-Тетянинському храмі було відслужено молебень перед дорогою, і паломники, освячені краплями святої води і ранкової грози, вирушили в дорогу.
Першою зустрічала всіх Свято-Успенська Почаївська лавра.
Після Літургії і поклоніння Почаївській іконі та стопі Божої Матері, святим мощам преподобних Амфілохія та Іова, відвідали капличку у с. Залізці, де похоронений священомученик ієрей Петро, на могилі якого було відслужено заупокійну літію.
Далі дорога пролягла до Тернополя, де відвідали центральний кафедральний собор святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Тут на паломників чекала приємна несподіванка, адже зустрічав усіх митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій. З особливою теплотою благословив владика всіх на дорогу, вручивши подарунки – православні журнали, у тому числі і для найменших подорожніх.
Натхненні зустріччю з митрополитом, паломники прибули до Свято-Успенського чоловічого монастиря села Кулівці, що на Буковині. Розташований він на мальовничій горі крутого дністровського берега.
З неймовірною щирістю і радістю зустріли тут паломників, провівши екскурсію храмами монастиря, яких тут є декілька: Преображенський і Свято-Михайлівський, храм Антонія і Феодосія Печерських, домові храми Похвали Пресвятої Богородиці та святої великомучениці Варвари. Саме тут подорожуючі приклонились перед багатьма святинями: старовинною чудотворною іконою Божої Матері Грузинською (їй майже триста років), перед кровоточивим Державинським образом Спасителя, чудотворною іконою Божої Матері Елеуса («умиление», «замилування») та іконою святого Серафима Саровського.
Після трапези та купання в цілющому джерелі, паломники вирушили до найбільшого монастиря Буковини – Свято-Вознесенського чоловічого монастиря, що в Банченах.
«Тут навіть стіни дихають благодаттю…» – так говорять про Банченський монастир паломники. Коли потрапляєш у цей монастир, то перше враження справляє зовнішня краса. І справді, неймовірна оздоба храмів і прилеглих територій вражає своєю пишністю і масштабністю, але вони лише підкреслюють найголовніше, що тут є – Божу благодать і любов. І це починаєш відчувати вже через декілька секунд перебування там, адже у кожній деталі ти бачиш безмежну турботу і ніжність – і в охайно підстриженій траві, і в кожному висадженому кущику троянди: і око милується, і душа радіє та умиротворяється, і вся життєва суєта відходить геть.
Поклоніння святиням, таїнство сповіді, причастя святих Христових Таїн, окунання в цілющому джерелі – це те, що чекало паломників у Банченах. Але найголовніше, що присутнє там, – це неймовірна доброта і любов до людей, до ближнього. Це проявилось у тому, як нас приютили на два дні при монастирі, у тому, з якою турботою поставились до кожного, у тому, що для нас як гостей навіть майже все Богослужіння велося старослов’янською (хоча там церковні служби ведуться румунською). Це і зустрічі з митрополитом Лонгіном, який благословив усіх паломників, прийшовши на Літургію. І кожна зустріч з ним дарувала неймовірну радість, особливо коли він спілкувався з дітьми, при цьому то перебираючи хлопчикові волосся, то навіть притиснувши до себе і кружляючи на руках. І саме в ті моменти ставало абсолютно зрозумілим те, чому владика організував великий дитячий будинок, усиновивши близько п’ятиста дітей: він просто не міг по-іншому, не міг, адже його велике серце болить за кожною покинутою дитиною. І саме тому далі наша паломницька дорога привела до дитячого будинку-інтернату, у дворі якого стоїть храм на честь ікони Божої Матері «Усіх скорботних радість».
Двері храму нам відчинили маленькі насельники інтернату. Вони, радіючи візитерам, ще й радо обслуговували паломників на касі. Трепетно було споглядати на маленьких тружеників, але радісно і сумно водночас. І приходило розуміння того, як потрібне кожному з нас серце, відкрите для любові і добра, серце, яке вміє співчувати і творити милосердя.
Продовжуючи паломництво Буковиною, ми відвідали ще й Свято-Духівський кафедральний собор і Введенський жіночий монастир, що у Чернівцях.
Однією з найбільших буковинських святинь, до якої також приклонялись під час паломництва, є сльозоточива Боянська ікона Божої Матері, яка знаходиться в жіночому монастирі села Бояни. Перед святою іконою було відслужено молебень до Пресвятої Богородиці.
Незвичайною красою також вразив жіночий монастир на честь Блаженної Ксенії Петербурзької. У храмі є унікальна ікона, написана при цьому ж монастирі. Ікона особлива тим, що на ній свята зображена ще зовсім юною, двадцятишестилітньою. І безмежна туга і біль невтішної вдови відчувається просто фізично, на рівні відчуттів.
А завершили паломницьку поїздку поклонінням святиням і окунанням у цілющому джерелі Свято-Іоанно-Богословського монастиря.
Під час паломницької поїздки кожен знаходить для себе найважливіше: один знаходить Бога, другий – знаходить зцілення, третій – просто відкриває в собі себе. Кожному – своє, найпотрібніше, найнеобхідніше. Але важливо шукати по-справжньому, щиро, а не просто рахуючи кількість ікон, до яких поклонилися. Важливо при цьому бачити Бога у святинях, бачити просто людину, ту, що поруч, адже Господь спостерігає, як ми приходимо до Нього, до Його святинь, у яких зцілення. Ми не зможемо знайти чи відчути благодать, якщо під час довгої паломницької поїздки, яка є певною мірою випробуванням на людяність, будемо думати тільки про себе. Ми не заслужимо милості Божої, якщо забиратимемо останню крихту собі, не поділившись з ближнім. Хіба ми заслужимо благодать, якщо між молитвами уста оскверняємо осудом? Думаю, що ні. Тому що милість треба заслужити. Заслужити працею над собою і своїми думками, заслужити просто любов’ю до ближнього, любов’ю, яка має бути основою всього нашого життя, любов’ю, яка живе у серцях тих, кого доводилось зустріти під час поїздки: в очах владики Сергія і в безмежному серці митрополита Лонгіна, в усмішці сироти, в доброму, без жодного осуду погляді монаха, у співчутливому слові сусіда-паломника. І дай, Боже, кожному з нас заслужити оту Господню любов і прощення, щоб таки бути почутим Ним кожному з нас. І згадуються слова з фільму “Форпост”, у якому йдеться про Банченський монастир і дитячий будинок, заснований владикою Лонгіном: “Радій, бо ти живеш! Радій бірюзі неба і рубіновим променям світанку! Радій найвищою радістю за ближніх своїх! Радій чужій любові і сміху не своїх дітей! Навіть коли свинцеві хмари, – радій! Радій і ликуй, зневажаючи біль, бо ім’я твоє – ЛЮДИНА! ” І не забуваймо про те, що синонімом до слова ЛЮДИНА є слово ЛЮБОВ…
Олеся Дученко
(500)
